На лівому березі швидкоплинної Латориці біля підгорянського мосту стоїть скромний обеліск. Про те мало хто знає, в честь якої події його споруджено. Про це детально розповідає у свій час краєзнавець Петро Петрович Сова.
... Навесні 1849 року по всій Дунайській улоговині майоріли прапори революції. Австрійський імператорський двір на підмогу своїм битим військам направив із сусідньої Галичини бригаду піхотинців з артилерією під командуванням генерала Баркова.
Революційні війська у складі двох батальйонів, завданням яких було обороняти Воловецьку ущелину, відступили й зупинилися на околиці Мукачева біля підгорянського мосту. Через непорозуміння між командирами один батальйон попрямував ще далі, до Берегова. Біля мосту зостався лиш один батальйон, яким командував хоробрий майор Йосиф Мартіні. Він і вирішив вступити в бій з австрійськими військами. Батальйон окопався біля важливого стратегічного об'єкта, а на вершині скелястої Сорочої гори бойову позицію зайняла артилерія.
Майор Мартіні оголосив про мобілізацію у всенародне ополчення й закликав всіх боєздатних чоловіків узятись за зброю. І на , заклик цей почали сходитися люди, озброєні хто чим зміг- косами, вилами, списами... Це були не навчені військовій справі трударі, але повні відваги й бажання дати відсіч ворогові.
На Сорочу гору викотили привезені з Мукачівського замку гармати. Міст розібрали, залишивши тільки кілька дощок для пішоходів. Вранці 22 квітня 1849 року кінний дозір доповів, що ворожі війська підходять з боку Чинадієва. Швидко забрали дошки з переправи, зайняли бойову позицію.
Звістка про наближення ворога була передана в Мукачево, де вдарили на сполох. У всіх церквах задзвонили дзвони, забили тривожно барабани. Було оголошено наказ, щоб усі чоловіки зі зброєю в руках поспішили до мосту.
Саме тоді надійшли студенти-добровольці з Ужгорода. Під розібраним мостом Латориця бурхливо котила свої каламутні води - після дощів вода піднялася. Війська вишикувалися вздовж лівого берега, молоді артилеристи прикипіли до гармат. Перший залп дали гармати з Сорочої гори. У відповідь ворог розгорнув свій бойовий порядок. Його гармати зайняли позиції біля квасцевого заводу в Кольчині. Зав'язаласьартилерійська перестрілка.
Особливо відзначився ужгородський доброволець Андрій Андрейкович. Одним пострілом він знищив австрійського полковника і розбив ворожу гармату, другий постріл звалив коня під генералом Барковим. Артилерія завдала ворогові великих втрат, відбила наступ кінноти.
Бої точилися запеклі. Тільки розбурхані води Латориці не да-вали перейти в рукопашну. Ворог робив спробу за спробою подо-лати водний рубіж, проте це йому не вдавалося. До того ж у перестрілці був важко поранений командуючий ворожою кіннотою граф Бубна, котрий невдовзі помер у Чинадіївському замку. Невдачі утвердили генерала Баркова в думці, що перед ним чис-ленний, добре озброєний противник, і він вирішив відступити. Мукачево і вся околиця гучно святкували перемогу.
Ось про ту битву й свідчить обеліск на лівому березі Латориці біля підгорянського мосту.
