У прадавні часи тут плюскотіли хвилі величезного озера. Над розкиданими по дзеркальній поверхні островами пливли далекі хмари й зазирали у темну глибочінь, якій багато тисячоліть по тому судилося стати одним із найпрекрасніших місць на планеті.

   Кожен, кому пощастить потрапити сюди навесні, знаходить у цьому казковому куточку свою часточку втраченого Едемського саду. Не випадково Іоанн Кронштадтський казав, що квіти — це залишки раю на землі. Якщо так, то закарпатське урочище Кіреш поблизу Хуста — живий спогад про богоданну колиску людства. Адже сьогодні тут, на колишньому озерному дні, широко розкинулись луки, якими вітер котить інші хвилі, зіткані з білосніжних пелюсток і запаморочливих пахощів. Пахощів нарцисів.

   Кажуть, ця місцина — найбільша у своєму роді, принаймні на теренах Європи (а раніше ще й усього Радянського Союзу). Природні популяції дикого нарциса є й на Балканах, у Румунії, в Альпах. Кількадесят років тому чимало їх було і на Закарпатті, а нині — лише спогади й невеличкі високогірні ділянки, яких іще не сягнула людська рука. Долина нарцисів, де квіткові зарості розсипалися на території 70 гектарів — явище унікальне. Насамперед тому, що це найбільше і найнижче (приблизно 200 метрів над рівнем моря) «помешкання» нарциса вузьколистого, найскромнішого із 30 тисяч відомих сортів. Його первісна домівка — на гірських вершинах, з яких мандрівна квітка у льодовиковий період «спустилася» в долини. Разом із нею тут замешкали й інші рідкості: півники сибірські, пізньоцвіт осінній, шафрани, еритроній, зозулинець, перстач...

   Побачити увесь цей пишний почет, а головне — короля долини. Нарциса, їдуть у травні до славнозвісного урочища гості з України й цілого світу: Австрії, Німеччини, Австралії, Північної та Латинської Америки... Нині багатьом відомо про закарпатську квіткову легенду. Якої, втім, могло й не бути...

   Працівники філії Карпатського біосферного заповідника «Долина нарцисів» досі згадують, як у 1970-х роках задля виконання планів із виробництва сільськогосподарської продукції тутешнє колгоспне керівництво замислилося над «раціональнішим» використанням землі. Й не знайшло ліпшого рішення, як переорати територію, зайняту квітами, під посіви пшениці.

   Закарпаття зазнало б непоправної втрати, якби не забили на сполох науковці. До їхньої думки все-таки прислухались, і 1980 року Долина нарцисів зо рішенням уряду стала частиною Карпатського біосферного заповідника, а отже, відтоді охороняється законом.

   На цьому історія непростих стосунків рідкісної квітки та людини не закінчилась. Остання, керуючись, як звичайно, добрими намірами, намагалася пізнати таємниці нарциса і по-своєму вирішувала, що для рослинки краще. За однією теорією, долину годилося залишити недоторканною, без найменшого зовнішнього втручання. І результати не забарились. Некошені зарості нарциса почали скорочуватися під агресивним наступом верб та очерету. В новоявлених «джунглях» оселилося птаство й звірина. А одного весняного дня сталась біда: у хащах від кинутого кимось недопалка виникла пожежа. Кажуть, тоді вигоріло більше сотні фазанячих гнізд. Про інші збитки — годі й говорити.

   Цей випадок виявився останнім аргументом на користь іншої версії: нарцисові лани слід косити. У 1980 році селяни розчистили від верб наділені їм земельні паї. Здавалося б, можна було зітхнути з полегшенням — раз і назавжди. Проте й сьогодні не все гаразд у квітковім королівстві. Даються взнаки наслідки ще одного необачного кроку: сусідні дачні ділянки й прокладена через Долину автомобільна дорога знизили рівень вод, які тепер стікають у кювети. Нарцис це відразу відчув і почав відступати з давно уподобаних місць, витоншуватися, давати дедалі менше насіння. В таких умовах останні кілька посушливих років виявилися для тендітної квітки важким випробовуванням. І тепер працівникам заповідника доводиться вирішувати проблему зрошення. А інакше...

   Що трапиться з білосніжним реліктом інакше, неважко зрозуміти, коли згадати: із давніх-давен нашим предкам було відомо, що нарцис належить до стихії Води. У Китаї його навіть нарекли «феєю вод». Певно, це не випадковість, адже пригадайте: давньогрецькі міфи оповідають про неймовірно вродливого юнака Нарциса, який був сином німфи й... річкового бога. А пам'ятаєте, як склалася його доля? Схилившись над водою, аби напитися, він уперше побачив своє відображення, замилувався ним і... безнадійно закохався у недосяжний невідомий образ. Отак і завмер на березі навічно, перетворившись на чарівну квітку з похиленою голівкою.

   Відтак нарцис і кохання — поняття нероздільні. У середньовіччі його вважали приворотним зелом, яке зворушує жіночі серця, й використовували в магічних ритуалах. Аромат квітки допомагає зцілювати душевні рани, приносить натхнення і спокій, а ще — пробуджує любов до себе. Ну, принаймні, до прекрасного в собі. Бо чого б інакше з'явилось у нарциса стільки шанувальників у всьому світі? Вони складають про нього пісні й вірші, захоплюються його розведенням і селекцією, створюють товариства шанувальників нарцисів і навіть влаштовують пишні свята на честь ніжної рослинки (як в Австрії та Швейцарії). Особливо шанують її у старій добрій Британії, для якої нарцис — такий же символ країни, як тюльпан для Голландії: він навіть став національною емблемою Уельсу. І, схоже, це данина не тільки вишуканій красі травкевої квітки, а й її здатності ушляхетнювати людські почуття. Недаремно східна мудрість порівнює нарцис із... хлібом, бо вони — пожива для душі.

   Якщо вам це здається перебільшенням, приїздіть до закарпатського урочища Кіреш навесні, коли його луками течуть, як у казці, «молочні» ріки. Тут— зона прекрасної «аномалії», де втрачаєш відчуття реальності та плину часу. Тільки ти — і квіти, і стоголосе дзюрчання розімлілих від сонця коників, що розчиняється в небесній блакиті. Але обережно: пити чаклунські пахощі нарциса можна недовго, адже через півгодини голова піде обертом. Ліпше повернутися сюди ще і ще раз, аби збагнути таїну, в глибини якої тисячі років зазирають золоті оченята нарцисів. Кажуть, що цей символ самозакоханості просто шукає свого відображення... Не вірте. Тільки дослухайтеся до слів Франсуа Моріака: «Любити — значить бачити диво, невидиме для інших». Може, саме у нього вдивляється нарцис?

   

   Коли розквітають нарциси?

   Як правило, на початку — в середині травня. «Біле диво» в легендарній Долині з'являється трохи пізніше, ніж у садках:

   або такий різновид квітки, або місцина... А може, спадок льодовика?

   Як дістатися долини?

   Знаходиться вона неподалік об'їзної дороги міста Хуст, на шляху до Міжгір'я. На перехресті стоїть вказівник — не помилитесь. А до самого Хуста їхати зі Львова поїздом (13 годин уночі) чи автобусом (6 годин).

   Де зупинитися?

   Можна у Хусті: просто на вокзалі пропонуються квартири за 10-15 грн, на ніч. Та ліпше біля самої Долини — поруч є умови для розбиття наметів, а навколо духмяніють сади. Та, будь ласка, пам'ятайте про унікальність місця і ставтеся до нього як до святині!