11.01.2015
Оновлення сайту Перейти

12.12.2012
Нові поповнення Галереї Перейти

12.07.2011
Збої в роботі Перейти

Залишки бугельного підйомника на гірськолижному спуску із Замкової гори та турбаза
Залишки бугельного підйомника на гірськолижному спуску із Замкової гори та турбаза "Нарцис", Хуст

 

Райони та міста :: Тячів :: Коротка довідка

Тячів: Коротка довідка
джерело: http://www.tyachiv.com

Герб

   Тячів - місто районного підпорядкування з 1961 р, районний центр Закарпатської області. Знаходиться в Хустській котловині, на правому березі Тиси, за 136 км. на південний схід від Ужгорода.

   Точний час заснування та первинну назву міста не встановлено. В документах різних історичних часів трапляється: Thechew (1336), Techew (1406), Teczyo (1453), Thewche (1459), Tetso (1851). Знаходили і інші назви: Tetz, Tehez, Tetzo, Tyacsiv, Tyacsevo, Tecsev. Відомо, що заснування міста можна віднести на початок другого тисячоліття.

   Вперше, в літописах, Тячів згадується у 1329 р. в грамоті Мад'ярського короля Карла І, де місто разом з Хустом, Вишковом, Довгим Полем та Сігетом було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. Ці населені пункти звільнялися від податків, а також грошових поборів та повинності на користь місцевих феодалів. але сплачували податок у королівську казну.

   Пізніше, в 1406 і 1453 рр. , королівські грамоти знову засвідчили приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вольності його жителів.

   В 1551 р. населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу, вести безмитну торгівлю.

додатково
фотогалерея до статті "Тячів: Коротка довідка"

   Перший існуючий запис про герб міста датовано 28 червня 1701 року.

   28 червня 1991 року рішенням сесії міської ради, Тячеву повернено історичний герб.

   Отже, у 2001 році гербу нашого міста виповнюється 300 років.

   На початку XVIII ст тячівці брали участь у національно-визвольній війні мад'ярського народу проти Габсбургів (1703 - 1711 р.р.). Поблизу Тячева діяли гуцульські опришківські повстанські загони очолювані І. Пинтею, І. Пискливим, Ф. Бойко та В. Микуляком. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в Ясінях та Рахові вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Захоплення Солотвина, високо оцінив Ференц Ракоці ІІ - тут видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Мад'ярщину - це приносило значні прибутки повстанцям.У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був Тячівець Іван Теренчук. У 1705 р. понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів озброїли і відправили в армію Ракоці.

   Серед активних учасників боротьби були тячівці: І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь, та інші.

   Після придушення повстання на Тячів було накладено контрибуцію, яку сплачували на протязі двох років австрійцям.

   На початку ХІХ ст. в Тячеві працювала тільки одна школа, а в 1875 р. вже були церковно-парафіяльна та початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. В місті була бібліотека, яка налічувала до 600 книжок.

   Протягом тривалого часу в Тячеві працював угорський художник Шімон Голлоші. З 1914 року він проживав тут постійно и написав декілька картин, які в наші часи експонуються в Національній галереї Будапешта.

   На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах, а 1 травня 1992 року святкували відкриття бронзового бюсту Ш. Голлоші, виготовленого угорським скульптором Еміке Товтом.

   У кінці лютого 1919 р. в Тячеві була встановлена Радянська влада, але вже у другій половині квітня місто захопили румунські війська. А після 10 вересня 1919 р. , згідно з світовою Сен-Жерменською конференцією, Підкарпатська Русь відійшла до складу Чехословацької республіки на правах автономії і в Тячеві владу перейняла чеська адміністрація.

   В роки панування чехів у місті почала діяти горожанська школа для русинів та чехів. В 1929 р. тут були чотири початкові школи.

   У місті з 1910 по 1939 рр. жив і працював закарпатський письменник і педагог Олександр Маркуш. Він писав підручники та читанки для русинських шкіл, редагував молодіжний журнал "Наш родний край". В березні 1939 р., коли Тячів окупували угорські війська, О. І. Маркуш та ще більше 70 чоловік було репресовано. Відомо, що до Росії тоді виїхали 25 тячівців. У жовтні 1944 р. Тячів визволили Радянські війська, а в 1945р. Підкарпатська Русь була приєднана до України і переіменована в Закарпатську область.

   У роки існування СРСР в Тячеві діяло декілька промислових підприємств: консервний завод, молокозавод, металозавод, фабрика художніх виробів, автопідприємство, промкомбинат, оборонний завод "Зеніт" радіотехнічного профілю та інші, які забезпечували робочими місцями не тільки тячівців, але і жителів навколишніх сіл. Зараз більшість працездатного населення, принаймні чоловіки виїзджають на заробітки за кордон та в східні області України.

   Багато шкоди принесли жителям краю руйнівні повені. На пам'яті сторожилів, Потисся сильно заливало у травні 1913 р., восени 1937 р.

   В травні 1970 р. вода прорвала дамбу і ринула в центр міста. За дві години Тячів був весь у воді. Багато будинків було знесено водою, особливо ті, що були збудовані з вальків. Тодішній рівень води відмічений на пам'ятнику з кам'яних брил неподалік від районної лікарні. Держава прийшла на допомогу. В Тячеві людей спасали військові на амфібіях та вертольотах. Потерпілим видавалася грошова допомога, будівельні матеріали, а для найбідніших побудували "фінські" будиночки. Був побудований житловий масив з двоповерхівок на новій вулиці Комсомольській.

   Через 23 роки, 20-21 грудня 1993 р. тривалі дощі підняли рівень Тиси і Тячів знову був у воді.

   Повінь 4-5 листопада 1998 р. - ще свіжа в пам'яті. Область Указом президента була оголошена зоною стихійного лиха. До Тячева з усієї України та з-за кордону надходила гуманітарна допомога, продукти харчування, одяг, ліки, будівельні матеріали. В редакцію районної газети надходили листи, в яких на помешкання запрошували потерпілих, пропонувалиось безкоштовне житло. В Угорщину, Словаччину, Румунію та інші держави запрошувалися діти на відпочинок безкоштовно. В санаторії Закарпаття, Криму та Херсона також було запрошено багато дітей.

   В м. Тячів з давніх часів діють три церкви: реформатська, римо-католицька та греко-католицька.

   Реформатська заснована у ХІІ ст. Королем Лодіславом Великим, як римо-католицька. Та після поділу церкв у 1556 р. стала Реформатською.До 1944 р. у храмі знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах у середині церкви є дві стелли, де записані імена вірників, що загинули у першій та другій світових війнах. Серед загиблих зустрічаються і русинські та гуцульськи прізвища.

   Римо-католицька церква збудована у 1780 році.

   Греко-католицька церква була збудована у 1852 р. на честь успення Пречистої Діви Марії. У 1948 р., після заборони греко-католицької віри радянською владою, церква була передана православній громаді.Зараз у цьому храмі знов відправляють богослужіння греко-католики.

   Будується православний храм. Вже піднятий цокольний поверх, де тепер відбувається служба.

   В місті є Молитовний будинок адвентистів сьомого дня, Зал Царства свідків Ієови, діють релігійні громади інших конфесій та напрямків.

   Перепис населення у 1908 році свідчить, що у Тячеві було:

   греко-католиків - 1758;

   римо-католиків - 447;

   реформатів - 1757;

   іудеїв - 591 (синагога знаходилась у нинішньому спортзалі).

   лютеранців було 7 і ні одного православного.

   За національним складом в самому місті Тячеві записались:

   русинами - біля 2-х тисяч;

   мад'ярами - більше 2-х тисяч;

   іудеїв налічувалось більше шістсот;

   українцем записався всього один.

   По вулиці Кошута встановлені два пам'ятники: Тарасу Шевченку та погруддя Лойошу Кошуту. В центрі міста, - погруддя танкисту Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Біля Реформатської церкви - погруддя Шімону Голлоші. Пам'ятник Леніну нині знятий з постаменту.

повернутись
версія для друку



          © Всі права застережено. 2000-2019. Юрій Зінькевич. При використанні матеріалів сайту посилання на джерело обов'язкове